У глибокій скорботі земля Рогатинська. Гіркий біль переповнює душі. Пекуча сльоза навертається на очі… Важко повірити в те, що немає більше серед живих нашого краянина, доктора богослов’я, всебічного інтелектуала, знаменитого проповідника і співрозмовника отця Івана Музички.

У далекому Римі на 95-ому році життя 22 лютого о 22-ій годині перестало битися зболене серце одного із найвидатніших богословів - релігієзнавців сучасності.
Його життя - як доля України. Народився отець Іван Музичка 15 листопада 1921 року в селі Пукові в селянській родині. У молитві й праці пізнав світ, усвідомлював Божу велич і могутність. Тим, що став священиком, завдячував, насамперед, своїй матері. З 1938 року був уже піддячним у сільській церкві. З 1934 по 1939 рік навчався в Приватній гімназії ім. Володимира Великого в Рогатині. Виховання в ній було здорове і патріотичне. Тут цементувався дух самостійності і націоналізму. За час своєї діяльності 1909-1939 рр. Рогатинська гімназія дала Україні велику кількість освіченої молоді, вчених-інтелігентів, священиків, мужів науки. Вона дала і вояків, громадських діячів, виховувала героїв, які любов до України засвідчували своєю смертю на фронтах, у в’язницях, концентраційних таборах, на засланні. Навчаючись у гімназії, о. Іван Музичка одержував стипендію колишнього її учня, відомого видавця Івана Тиктора. «Мене виховала і навчила гімназія», - постійно повторював колишній гімназист учням відродженої гімназії. 10-ий клас закінчував у 1941 році у новоствореній десятирічці.
У червні 1941 року у Львові було проголошено нашу українську державність. Іван Музичка подався до духовної семінарії, щоб вивчитися на священика, про що мріяв з дитинства. Мав особисту зустріч з митрополитом Андреєм Шептицьким. Отець-ректор Йосиф Сліпий, прийнявши юнака, назвав ту кількість харчів, які він має привезти з собою. Але того голодного 1941 року це було неможливо. Батьки з плачем просили зачекати, і син послухав їх. Працював учителем у Путятинцях, пізніше - в Пукові. У 1942 році заочно закінчив факультет теорії музики і гармонії Інституту народної творчості у Львові. З 1942 року працював у школі вправ при Рогатинській вчительській семінарії.
Весною 1943 року почалася організація Української дивізії «Галичина», до якої добровільно пішла велика кількість гімназистів і студентів. Вони мріяли про свою вільну Україну, яку треба у воєнній суматосі здобути. Із вчителів кандидатом номер один до Дивізії став Іван Музичка. Працював у «Пресовій квартирі», написав музику до маршу «До бою». У вересні 1944 року потрапив до дивізійного шпиталю із захворюванням лімфатичних залоз, де одночасно пройшов санітарний вишкіл і працював санітаром амбулаторії до закінчення війни. У червні 1945 року потрапив до англійського полону і був переведений до Белярії біля міста Ріміні в Італії. І тут доля змилостивилася над ним. У табір для полонених приїхали священики з Риму з пропозицією зголоситися на богословські студії в семінарії. 26 колишніх вояків Української дивізії «Галичина», серед яких був Іван Музичка, з 21 листопада 1945 року стали студентами Папської колегії ім. святого Йосафата.
У 1951 році захистив докторську дисертацію з богослов’я на тему: «Вода у Східній Літургії». У травні 1951 року був рукоположений на ієрея Владикою Іваном Бучком. Цей же єпископ в листопаді 1953 року забрав Івана Музичку до душпастирства у Європі.
Більше двадцяти років о.Іван служив в парафії міста Волвергамптона в Англії. Одночасно був катехитом у місцевій школі українознавства, членом редакційної колегії, а два роки редактором церковно-релігійного журналу «Наша Церква», членом церковного суду. У ці роки стає дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка.
З 1970 року разом з о. Любомиром Гузаром працює в службі Патріарха Йосифа Сліпого. Був покликаний до Риму до Українського католицького університету, де викладав катехитику, пасторальне богослов’я і церковний спів. З 1976 по 1985 роки він – проректор університету. 1986 – 19994 роки – ректор Колегії святої Софії, з 1995 – парох української парафії святих Сергія і Вакха.
У своїх проповідях отець Іван Музичка постійно розвивав тему виховання відповідальності перед Богом, виховання любові до Бога і великих людських ідеалів.
В останні двадцять п’ять років життя розкрився талант його як богослова. З 1970 року отець-доктор-співредактор журналу «Богословія» та активний дописувач часопису «Патріярхат». Ним написана величезна кількість праць з різноманітної тематики – історії богословської думки і духовного розвитку України, соціальних проблем християнства, основ християнського життя, міжконфесійних і міжцерковних відносин на українських теренах, християнства в житті особи і народу.
З 1991 року о. Іван Музичка щорічно по декілька разів приїжджав в омріяну ним з юності вільну і незалежну Україну. Тут він працював на всю силу свого таланту і мудрості як викладач Українського катехитичного центру при Львівській єпархії греко-католицької церкви, вів лекційні спецкурси і катехитичні курси в Києві, Івано-Франківську, Тернополі, Дрогобичі, Жовкві, Зборові. Читав лекції студентам Києво-Могилянської академії, Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, Львівської академії мистецтв. Обов’язковими у кожний приїзд були відвідини рідної гімназії, шкіл міста, рідного села.
Це була одержима «праця для добра душ і нашої богословської науки». Це була туга за рідним краєм і, одночасно, прагнення хоч якось допомогти їй в нелегкому здобуванні незалежності, національному і духовному відродженні.
«Для мене ні Лондон – Англія, ні тим більше Рим – Італія не були ніколи Батьківщинами … Ніде мене чужина не причепилась ні на крихітку і ніякого сліду не лишила», - стверджував отець Іван. З думкою про Україну, про рідний край завершив своє земне життя великий правдолюб, ревний служитель Творця, наш духовний велет і опікун отець, доктор богослов’я Іван Музичка.
Схилімо голови в скорботі і помолімося щиро за спасіння його душі. Просімо Всемилостивого Господа, Котрому отець вірно служив впродовж усього свого життя, зачислити його до лику праведних і нагородити славою Небесного Царства.
Глибоко і щиро віримо, що Милосердний Ісус прийме душу померлого у свої лагідні обійми і він долучиться до вселенського небесного хору в щирій і тихій молитві за мир та розквіт України і за мир в наших душах.
Вічна і світла пам'ять Вам, наш дорогий отче Іване.