Я на мить запалющую очі…З глибини душі ллється тужлива музика, а з неба, блакитного обличчя Бога,-- сльози. Не в силі стримати потік сріблясто-прозорих краплинок, не в силі просто забути сотні скалічених, виснажених тіл і душ, безневинно замучених, зумисно винищених…Вони – наші діди, прадіди, їхні маленькі внуки і діти, жорстоко знищені тільки за те, що народилися в Україні, на цій благословенній, родючій, але вічно страждаючій землі. Частинка їх є у нашій душі. Вона не благає помсти чи розправи, а тільки не забути, пам’ятати, що ми – українці!

Я стискаю в руці запалену свічечку болю і скорботи…Плачу…
Дзера Соломія, учениця 5-Б класу