Гімназіє, Альма-матер моїх наук, добра, старенька ненько! » Рогатинська гімназія імені Володимира Великого

Рогатинська гімназія


Вітаємо Вас на сайті Рогатинської гімназії
  • Текст: меньше
  • Текст: страндарт
  • Текст: больше

Гімназіє, Альма-матер моїх наук, добра, старенька ненько!
Гімназіє, я невеличка частка живої плоті, яка народилася від батька й матері, а ще від тебе!
З чого починається любов до отчого краю, до рідних, до навчального закладу, в якому здобував знання впродовж багатьох років? Від чого вона поглиблюється, оповивається серпанком ніжності? Мабуть, від багатьох чинників: від успіхів та поразок, від того, чим людина добріша, тим більше вона помічає чесноти інших людей, уміння розділити чужий біль, підтримати у скрутну хвилину, розрадити в горі і біді. Так і ти, гімназіє, допомагала мені разом із моїми батьками, друзями пізнавати світ, здобувати знання, співати, танцювати, радіти усьому живому і помічати прекрасне.
Цьогоріч я випускниця твоя, і з теплом і любов’ю згадую той час, коли ще тільки маревні ріки струменіли там, у моєму дитячому серденьку. Мені здавалось, що я майже безіменна, маленька людина. Та поступово з твоєю допомогою я здобувала знання і дізналась про розлогі степи південної частини України, розкішні зелені верховини Карпат, темно-синю далечінь Чорного моря, про долю синів і дочок України, які жили в далеку давнину і які живуть нині, серед яких і твої сини: Михайло Галущинський та Володимир Баляс , Антін Лотоцький та Микола Угрин-Безгрішний. І славетний Сагайдачний, що боронив нашу державу від зазіхань поляків і зводив величний храм науки Києво-Могилянську академію, в якій навчається багато твоїх дочок і синів, рогатинських гімназистів.
Я знаю твою трагічну долю, знаю твою велич і падіння, знаю, що ти заслуговуєш на кращу долю. Тому я не байдужа до всього, що пов’язано з тобою, тому радію з твоїх успіхів, болять мені твої болі, бо я теж причетна до долі твоєї, я старалась бути хорошою гімназисткою, хорошою дочкою своєї
Альма-матер. Коли надходить час прощання, коли потрібно йти у широкий світ,тоді сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, згадуєш затишний рідний клас, гомінливі лінійки та зустрічі, і відчуваєш, що не в силі не любити цей рідний куточок землі, другий свій дім. Ця любов приходила з кожним уроком, кожним днем і роком і залишиться назавжди вогнеликим соняшником.
Я пам’ятатиму, чого навчилась у гімназії: відповідати за свої вчинки, цінувати життя, шанувати батьків, виконувати десять заповідей Божих.
Переді мною сучасний світ, а я в ньому людина. Кожного дня творю свою книгу життя. Нехай же сторінки у ній будуть світлі, чисті і прекрасні...

Ірина Скарбовська

Бо ти, гімназіє, навчила нас цього

Гімназіє, навчаючи любові,
Дітей до знань і віри в майбуття,
Плекаєш в серці ти надію в Бога,
Щоб підготовленими нам іти в життя.

Хто стане ким, ми поки що не знаєм,
Яку дорогу оберем в житті,
Але гімназію в майбутньому згадаєм,
Бо тут найкращі друзі й вчителі.

За гордий дух боротися будемо,
Що сильні ми покажем ще не раз.
Ми всі піднімемось, та не впадемо,
Бо ти, гімназіє, навчила цього нас.

Марія Рубашевська

Гімназіє, Альма-матер моїх наук, добра, старенька ненько!

...Сутінки за вікном вже густішають. Час додому. Спускаюсь у вестибюль пам’ятними східцями. Ніколи не помічала, які вони витерті, вичовгані сотнями ніг. Скільки поколінь школярів торували стежину від батьківського порогу до гімназійного! Цікаво, а якими були перші гімназисти? Намагаюсь уявити, як крокує колона юнаків у одностроях – бачила подібних на пожовтілих довоєнних світлинах. Як вони різняться від нас, сьогоднішніх! І не лише гімназійною формою. Чомусь видаються мені чемнішими, серйознішими, статечнішими. Не було у них комп’ютерів та DVD- плеєрів, зате мали світлі голови і гарячі серця. Кожен першокласник – гімназист знає, що в 1914 році, коли вибухнула Перша світова війна, майже всі учні старших класів гімназії добровільно вступили до лав Українських Січових Стрільців. Першого директора гімназії Михайла Галущинського було призначено командиром УСС, а командантом Рогатинської сотні і окремих сотней стали вчителі: Микола Угрин-Безгрішний, Никифор Гірняк, Антін Лотоцький, Антін Борис та інші.
Гімназисти були в перших рядах борців за кращу долю України в лавах УДУНА та УПА. Скільки їх поклали свої голови на полі Слави, скількох знищили німці, замордували енкаведисти, скільки пройшли тюрми та гулаги Колими та Магадану! І мимоволі питаю себе, чи у важкий для Батьківщини час вистачило б мужності у мене та моїх ровесників наслідувати їх приклад? Звичайно, під час помаранчевої революції у нас був маленький майдан. Але їх відданості національній ідеї, їх самозреченості можна лише позаздрити.
А з портретів у саму душу дивляться очі тих, хто стояв біля витоків гімназії. Ці очі не обманеш. Вони пильні, ці очі, бо хочуть бачити кожного з нас розумним і добрим, сильним і гідним пам’яті тих, хто вчився і працював у нашій гімназії, ким гордиться наш край...
...Роки пролітають швидко-швидко. І неминуче настає день, коли, за традицією, гімназія поблагословить свою дитину вишитими рушниками у добру путь, на добрі справи. Востаннє, зі світлою печаллю, переступаю поріг шкільної оселі. Але часточка моєї душі назавжди залишиться тут...
Відлунав дзвінок з останнього уроку, і розбіглись-розлетілись хто-куди гімназисти. Поступово стих гамір, і лише в інформцентрі ще людно.
Повільно ступаю опустілими коридорами. В тиші рідних стін так добре думається.
Гімназіє! Добра, старенька ненько! Альма-матер моїх наук, мій другий дім... За вікном м’які осінні сутінки, а я чомусь повертаюсь думкою у той сонячний весняний день, коли вперше приїхала в Рогатин, щоб взяти участь у конкурсі ,,Обдарована дитина”, що проводився місцевою гімназією. Той день пам’ятаю до найменших дрібниць.
...Звичайний березневий ранок. Заклопотані перехожі поспішають у справах, а ми з мамою прямуємо до гімназії. Церква, пам’ятник Роксолані, костел... А ось і головний корпус гімназії...
Піднімаємося сходами на другий поверх. На стінах портрети незнайомих людей. Читаю написи: Михайло Галущинський, о.Теодозій Кудрик... І раптом – знайоме прізвище.
- Мамо! Антін Лотоцький! Пам’ятаєш ,,Княжу славу?” Ти ще розповідала, що автор – наш земляк, народився у Вільхівцях...
Це вже потім, на уроках історії гімназії, які так натхненно проводила Віра Онуфріївна Мединська, я довідалась про знаменитих педагогів, науковців, письменників, чиї долі, нерідко трагічні, тісно переплелись з долею Рогатинської гімназії імені Володимира Великого. А ще про те, що всі ці портрети так майстерно і з любов’ю написав наш учитель образотворчого мистецтва Ігор Васильович Люлька.
До речі, Віра Онуфріївна в той пам’ятний день стала моїм добрим Ангелом-Хоронителем. Саме вона напередодні переконала маму привезти мене на конкурс. А коли після не дуже вдалого виконання завдань з математики, я хотіла покинути все і повернутись додому, а сльози ось-ось готові були бризнути з очей, пані Мединська просто підійшла і попросила допомогти роздати учасникам конкурсу сік і печиво...
Та це буде пізніше, а поки що до початку конкурсу ще є досить часу, і школярам, майбутнім конкурсантам, пропонують пограти у комп’ютерні ігри. За комп’ютером почуваюся невпевнено Але звідкілясь з’являється синьоокий меткий хлопчина:
- Давай допоможу! Це складне місце. Я й сам тут ,,горю”.
Пам’ятаю, як тоді вразила мене атмосфера доброзичливості, взаємопідтримки, що панувала на конкурсі. Конкурсанти швидко перезнайомились між собою. І ось уже Роман розповідає всім веселу історію, а ми з Марічкою, прогулюючись коридором, довірливо перешіптуємось. І ще не знаємо, що незабаром станемо однокласниками...
...Дорогі мої однокласники! Це ж уже п’ятий рік ми разом ростемо і мужніємо, з маленьких, вертлявих, смішних, допитливих хлоп’чаток стаємо красивими, розумними юнаками і юнками. І хоч яким незнайомим буває іноді Богдан, а Оля набридливою, нехай чванькуватим видається Тарас, а Василь зарозумілим та грубуватим, а Роман, навпаки, залишився по-дитячому безпосереднім і наївним, я люблю вас усіх! Такими, як ви є! Увесь свій неповторний 5 Б! За роки навчання ми зріднились, здружились, подорослішали, пізнали перші життєві істини. Разом долаємо одну за одною сходинки до вершин наук...
А приємні щемливі спогади знову повертаються у той найперший день...
У молодших класах я страшенно боялась усіляких конкурсів, олімпіад, змагань. Знаючи, як я хвилююсь, мама нічого не сказала мені про конкурс – ми їхали ,,на оглядини”, ,,на співбесіду”. Але навколо було стільки добрих посмішок, таким піднесеним був загальний настрій, що я без вагань переступила поріг класу. Як мені хотілось тоді стати гімназисткою!
,,А що, якщо не приймуть? Скажуть, ще не доросла”,- несподівано промайнула зрадлива думка. Я вже знала, що є наймолодшою учасницею конкурсу, бо у місцевості, де ми жили, початкова освіта на той час була трьохрічною. Не довго роздумуючи, я слідом за іншими впевнено вивела на чистому аркуші:
,,...робота...учениці 4-го класу”
Ми виконували конкурсні завдання з української мови та математики, співали, танцювали, грали на музичних інструментах, декламували. Члени журі терпляче допомагали нам виявляти свої таланти.
А потім нас знайомили з гімназією. Коли потрапили ,,в гості” до ,,Котигорошка”, не в одного конкурсанта очі засвітились заздрістю – в наших школах таких тренажерів не було.
Поверталась додому, переповнена враженнями. І хтозна, може саме в цей час над моєю конкурсною роботою схилилась майбутня вчителька української мови Галина Ярославівна Скарбовська і між несміливими дитячими рядочками розгледіла слабеньку творчу іскорку. Моя віща дорога наставнице, прийде час і завдяки Вам я зрозумію ,,скільки добра і скільки любові в українській наймелодійнішій мові...”
...А першого вересня усім нам присвоїли відповідальне звання ,,гімназист”.
З ,,маленької” початкової школи, з теплих і ласкавих рук першої вчительки ми потрапили у ,,велику” школу з великою кількістю предметних кабінетів, учителів, новими правилами і впровадженими традиціями.
Уроки, контрольні, заліки, урочистості і літургії, конкурси і збір експонатів для гімназійного музею, змагання і екскурсії, незабутні зустрічі і розважальні вечори – не перелічити всього, з чого зіткані ці п’ять навчальних років. І завжди, в свята і будні, разом з нами були наші вчителі. Виховували, підтримували, застерігали від хибного кроку. Розум, щедрість, вміння – все віддавали нам. Вчили нас мудрого, доброго, вічного, адже життя таке складне! Кожен по-своєму талановитий, кожен неперевершений. Кожен без вагань поставить свій підпис під словами видатного педагога:,,Серце віддаю дітям”. Вчителі гімназії не лише дають нам освіту світового гатунку, але й подають при клад милосердя, добра, терпіння, любові. Бо переконані: у цьому сила людини!
Найкращі наші, безцінні, наймиліші! Вірю, що доля буде прихильною до вас, бо ви цього варті!
Я вдячна Богу, що ви у мене були, є і будете. Зітруться в пам’яті формули і таблиці, призабудуться теореми і правила, але назавжди залишиться зі мною ваша любов і тривога. Спасибі вам, любі! Снаги й здоров’я на довгі літа!

Злата Кудлик

<<<назад



Вітаємо!

Наших колег з
Днем народження!!!


Манюк О.Г. - 06 вересня
Язловецька Г.В. - 07 вересня
Мединська В.О. - 08 вересня
Гиців Г.М. - 24 вересня
Фісенко Л.Є. - 29 вересня


Опитування


Креативним
Вимогливим
Досвідченим
Доброзичливим
Працелюбним
Строгим
Cправедливим



Warning: Unknown: open(/home/givv/data/tmp/sess_08092b7dc1bb9a68a380230c189d1275, O_RDWR) failed: No such file or directory (2) in Unknown on line 0 Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/home/givv/data/tmp) in Unknown on line 0