Загрузка. Будь-ласка, почекайте...
| Наші меценати |
 Орест Шенкірик (Оскар Шенк) Оскар ( Орест) народився в селі Боківна на Підгаєччині у родині місцевого священника о. Володимира Шенкірика. Його брат був адвокатом у Рогатині. І батько, і брат дуже турбувалися за Рогатинську гімназію, у якій вчився Орест і звідки разом з професорами і провідниками він пішов добровольцем до Українських Січових Стрільців. Пройшовши вишкіл, вступив до сотні Легіону, був поранений на Боднарівці під Львовом. Внаслідок програної війни разом з частиною Української Армії опинився у Чехословаччині. У місті Юзефові здав матуру, Празі закінчив правничі студії в місцевому університеті. Одержав чеське громадянство і одразу ж був покликаний до війська згідно закону. Там він вступив у старшинську школу в Літомержі, а пізніше, до військової академії, сподіваючись на кар'єру військового аташе. Але політичні події у Центральній Європі перервали його навчання. Під час Другої Світової війни Орест Шенкірик був старшиною в одній із дивізій словацької армії на Східному фронті. Під час перебування на Україні йому вдалося відвідати свою хвору матір в Рогатині. З тих часів залишив Орест Шенкірик книгу спогадів, яка називається "Місто Мелітопіль". У ній розповідається про долю українського солдата у словацькій армії на початку Другої Світової війни, про його поневіряння,пригоди, смішні і трагічні випадки з військового життя, незабутні зустрічі, одна з яких схвилювала помічника словацького генерала Малара до глибини душі. Це була зустріч з українською дівчиною Оксаною Бовтушенко, завідуючою місцевої бібліотеки. При прощанні вона подарувала йому книжку Коцюбинського "Тіні забутих предків" з пам"ятним написом.Тільки через шість років, перебираючи папери, знайшов колишній вояка цю книжку. Під впливом спогадів написав листа до знайомої дівчини, але невмолимий час багато чого змінив у її житті. Вона вийшла заміж, проживала у Києві і просила Ореста більше їй не писати, а лише прочитати пам'ятний напис на останній сторінці. Тільки прочитавши його, Орест зрозумів все те, чого раніше не знав. Після війни доля закинула колишнього військового до Австралії. Долаючи труднощі у вивченні англійської мови, адаптації до нових умов життя, він, людина з вищою освітою, почав займатися торгівлею, а згодом відкрив ресторан. Під час перебування в Папуа-Новій Гвінеї Оскар одружився з Тересою ( Танею), доктором стоматології, литовського походження. Після захворювання на малярію подружжя переїхало у більш сприятливий клімат, спершу, в середину країни, а потім -поблизу сонячного узбережжя Квінсленду. Останні роки свого життя Оскар Шенк провів у невеликому містечку, розташованому 700 кілометрів на північ від великого міста Сіднею. Шахи були улюбленою розвагою Оскара, а цікавими і дотепними оповіданнями з пережитих подій він приємно дивував своїх слухачів. Тереса вивчила українську мову, полюбила нашу культуру, і вони разом з Оскаром цікавилися та щиро і щедро сприяли українським громадським потребам в Австалії і в Україні. Найбільшою їхньою радістю було дожити до розпаду Радянського Союзу і дочекатися незалежності Литви та України. Не маючи прямих нащадків, у кінці свого життя Оскар Шенк ( Орест Шенкірик) вирішив пожертвувати свій величезний капітал на благо рідної землі - Рогатинщини. Пожертвувавши 25 тисяч австралійських доларів, Оскар Шенк посприяв у виданні двотомника "Рогатинська земля", а в березні 1992 року, у віці 93 років, він написав листа, адресованого рогатинській громаді та міській владі, у якому висловив своє бажання перерахувати 500 тисяч австралійських доларів на потреби розвитку Рогатинської гімназії.Ми щиро вдячні бл. п. Оскару Шенку за цей неоціненно щедрий подарунок. _____________________________________________________________  Остап Шенкірик Пан Остап Шенкірик з дружиною Марією були гостями відродженої гімназії у 1992 році. Рогатин-рідне місто пана Остапа. Він народився 26 січня 1933 року у родині адвоката та учительки. У 1944 році батьки з єдиним сином виїхали до Німеччини. Жили в місті Гадамарі, де Остап навчався в гімназії і належав до Пласту.У 1950 році родина переїхала до Америки. Освіту Остап Шенкірик здобув в Іллінойському університеті. Працював професійним інженером в Каліфорнійському Відділі Транспортації. Одружився з панею Марією Білоус, уродженкою м.Львова, лікарем за професією. Виростили сина Мирона і дочку Христинку, мають онуків Іванку, Бріяну і Романа. Пан Остап Шенкірик за дорученням свого стрия, колишнього гімназиста Оскара Шенка, який проживав в Австралії, став головою благодійного фонду, призначеного для потреб гімназії. Протягом 1992-1999 років як голова фонду пан Остап Шенкірик постійно підтримував зв'язок з гімназією, кошти направлялися в Україну в міру придбання матеріальних цінностей, технічного оснащення, згідно спільного проекту забезпечити гімназію на рівні світових стандартів. 5 грудня 1999 року Остап Шенкірик відійшов у вічність. Світла пам'ять про нього залишиться назавжди у наших серцях. Пані Марія Шенкірик продовжила благородну місію блаженної пам’яті свого чоловіка щодо розпорядження фондом Оскара Шенка для потреб нашої гімназії. _____________________________________________________________  Іван Олексин Іван Михайлович Олексин народився 26 червня 1922 р. в с. Вербилівці Рогатинського району в селянській сім'ї. Навчався у початковій, а потім у Рогатинській " Рідній школі ". Продовжував навчання у Львівській торговельній школі. У 1943 р. він вливається в ряди Української Повстанської Армії (УПА), бере активну участь у боях з більшовиками. Він попадає в полон до американських військ. Доля закинула його до США (м. Рочестер). Заснував український спортивний клуб, студенський гурток. Працював бібліотекарем та директором бібліотеки місцевого українського народного дому. Одночасно став секретарем 244-го відділу Українського Братського Союзу (УБС). У скорому часі очолив УБС. Контакти з рідним краєм були забороненими. На Україні він не був майже 50 років, лише в 1991 р. мрія здійснилася. Іван Олексин був декілька разів гостем Опільської землі. Велика заслуга голови УБС в тому, що він надав благодійну допомогу дітям Чорнобиля. Літаком " Мрія " було доставлено 200 т. медикаментів та різного обладнання, а також виділено допомогу в сумі 200 тисяч доларів. Пан Олексин не залишив поза увагою і рідний Рогатин. Степендії його імені одержують вдячні гімназисти. Братський Конгрес Північно-Східної Пеньсільванії, який об'єднує союзи і товариства українців за кордоном, обрав його своїм президентом. Іван Олексин часто буває у Києві, зустрічається з керівниками нашої держави, парламентаріями, лідерами демократичних партій. Посольство України у США нагородило Івана Олексина Почесною Грамотою за братерські зв'язки між двома державами. _____________________________________________________________  Іриней Прокопович _____________________________________________________________  Олег Кудрик Доктор Олег Кудрик народився 14 грудня 1912 року в родині отця Теодосія і Ольги Кудрик у місті Рогатині, де його батько довгі роки сповняв обов'язки гімназійного катехита, пароха міста, Рогатинського декана та директора Малої духовної семінарії. За професією доктор Олег Кудрик юрист, економіст і бібліотекар. Студіював музику у Львові (1934), осягнув студію магістра права, магістра економічних наук, магістра бібліотечних наук та докторат з політичних наук. На рідних землях доктор Олег Кудрик працював правим дорадником для Окружного Союзу, Кооператив у Рогатині (1938) і Ходорові (1939). Пізніше, в 40 -х рр., виконував обов'язки і був членом дирекції Акціонерної Спілки "УГАС" у Кракові (1940-44). На еміграції він побував спочатку у Відні, а потім у Німеччині, де допоміг організувати торгівельну школу. У 1949 році виїхав з дружиною Софією до США. Тут він включився у місцеве громадське життя. В 60-их роках д-ра О.Кудрика запрошено до університету Індіана. Тут став членом бібліотечного факультету, а згодом одержав призначення асистента декана та бібліотекаря для спеціальних доручень . Його перу належать біографії, посібники і статті у виданнях університету Індіана. Найбільшим досягненням доктора Кудрика є його великий вклад в українську регіоналістику. Він був заступником голови комітету "Рогатинщина", діючим головою, відтак головою Центрального Комітету "Рогатинщина" і вісім років координатором збирання матеріалу і видання збірки "Рогатинська земля". Востаннє він побував у рідному Рогатині 29-31 липня 1994р. на святкуванні 85-річчя гімназії. Гімназисти вітали його хлібом і сіллю, висловлюючи таким чином подяку за все, що він зробив для рідного міста, для рідної Альма-матер. Помер Олег Кудрик 18-го жовтня 1994 року. Олег Кудрик був наскрізь шляхетною людиною. Нехай добра пам'ять про нього — небуденну людину — назавжди залишається серед нас! _____________________________________________________________  Отець Іван Музичка Отець Іван - це син української землі, якого не змінив довголітній побут поза її межами. Набував богословського знання, працював, душпастирював, навчався у різних західно-європейських країнах, в чужих середовищах високої інтелектуальної та духовної напруги, спілкувався з представниками різних культур, але назавжди залишився українцем. В ньому здійснюється Шевченкові слова: " І чужому научайтесь, свого не цурайтесь". Молодість о. Івана припала на час другої світової війни, коли Україну роздирали різні напасники. Він стояв в рядах тих, які свою рідну землю боронили. В його душі залишається на ціле життя подив для військової дисципліни, який у письмовій творчості проявляється ясністю думки, економією вислову, потягом до глибин життєвих правд. У рядах діаспорних мислителів о. Іван визначається знанням св. Письма. Воно доказане не стільки численністю цитат, хоч таких напевно не бракує в його писаннях, але радше біблійним способом думання, яке , щоб його зловити, вимагає ознайомлення з священними текстами читач. Отець Іван є духовним наставником та меценатом Рогатинської гімназії імені Володимира Великого _____________________________________________________________ Марія Шевців-Костюк _____________________________________________________________  Віра та Ульріх Буш _____________________________________________________________  Мирослав Бігус Мирослав Богдан Бігус народився 1910р. в с. Підгороддя. Батько - Петро Бігус, сотник УГА, працював управителем шкіл в Підгородді, Беньківцях, Черчі. Вчився Мирослав спочатку в Бережанах, а потім закінчив Рогатинську гімназію. У 1943р. вступив добровольцем до дивізії "Галичина". Вирвавшись в 1946р. з полону в Руміні (Італія), він добився до Регенсбургу в Німеччині. Тут почав працювати у видавництві "Слово", де видавалися українські книжки та газета "Українське слово". В 1949р. став працювати на фабриці "Домініон" в місті Ляшін, а потім заклав із друзями українську книгарню в Монтреалі, яка розповсюджувала українську літературу та пресу. В 1955р. п. Бігус виїхав до Торнто, де починається новий етап його діяльності. Він увійшов до Управи Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА, а згодом його обрали видавничим референтом, яким він залишився й понині, адміністратором журналу "Вісті комбантанта". Сповнений великою любов'ю до рогатинської землі, зокрема до своєї гімназії, М. Бігус за згодою дружини і дітей свого постійного гімназійного товариша Осипа Дячишина призбирав надзвичайно цінну колекцію українських книг, які стали основою гімназійної бібліотеки, що її Б. Бігус постійно доповнює новими книгами. В 1997р. М.Бігус прислав у наш район партію книг "Рогатинська земля", які розподілено по шкільних бібліотеках району та Братством рогатинців у Львові. Перебуваючи в Рогатині, М. Бігус відвідав центральну районну бібліотеку і переконався, що в ній дуже обмежений вибір новітньої літератури, а також книг, які видавались після війни в еміграції. Після цього він вислав понад 3 тисячі книг. Коли запитали М. Бігуса, чи має він якусь матеріальну користь з тієї активності книголюба, то відповідь його була коротка: "Ця моя активність на книжково-видавничому полі дає мені стільки духовного задоволення, що про якусь матеріальну користь й мови не може бути. Навпаки, я вже вклав не мало своїх особистих ресурсів у цю мою активність. Свідомість того, що я в якійсь мірі можу прислужитися процесові культурного відродження України, мене сповнює невимовним вдоволенням і радістю". Помер 2007 році в Канаді. 10 травня 2008 р. його прах переховано в рідному місті Рогатині. Дивитись також Прощання з прахом Бігуса М. _____________________________________________________________  Мирослав та Надія Шмігель Мирослав Шмігель Народився 1 лютого 1925 року в Бабинцях - Рогатині. Середню освіту завершив у Бережанах 1943 р. На еміграції перебував в Авгсбурзі, а до США прибув 1949р. Закінчив студії механічної інженерії у Ситі коледжі, Нью-Йорк (1960). Член Українського Визвольного Фронту і провідний активіст Спілки Української Молоді ( СУМ ). Був головою СУМ (1974 -1980), головою Виховної Ради СУМ (1980-1989), а з 1989 р. є екзекутивним заступником голови СУМ. Ентузіаст футболу, був гравцем СТ "Роксоляна" в Рогатині, УСТ "Чорногора" в Авгсбурзі та Українського Спортивного Клубу в Нью-Йорку. У Центральному Комітеті "Рогатинщина" займав пост заступника голови, тепер діючий голова. Голова-війт української громади Нью-Йорку. Надія Шмігель Народилася в 1932 році на Тернопільщині. Голова Суспільної Опіки Союзу Українок Америки.Часто буває на Україні. Була гостею ІV з'їзду Союзу Українок України у квітні 2001 року. _____________________________________________________________  Отець Дмитро Сенів Отець Дмитро Сенів, Митрат-Архипротопресвітер, народився у 1940 році в Югославії в українській родині. Його дідусь і бабуся родом із села Сарники Рогатинського району. Навчався в Бельгії та Італії. Під час репресії Броз-Тіто отець Сенів із всією родиною змушений був виїхати до Австралії, залишивши все майно. Зараз отець Дмитро Сенів - священик греко-католицької церкви у місті Сідней. Його парафія охоплює територію в радіусі понад 100 кілометрів. В 1996 році він був гостем Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого. За його сприяння гімназійна бібліотека отримала книжки від видавництва "Свічадо" на суму 1000 доларів _____________________________________________________________  Володимир Боднар Боднар Володимир народився в селі Княгиничі Рогатинського повіту в сім'ї урядовця — дорожнього інженера. В рідному селі закінчив семикласну загальноосвітню школу за Польщі. Потім поступив до Рогатинської гімназії, після закінчення якої здав так звану "малу матуру", бо продовження навчання у вищому закладі перериває війна. Після того вчителював у селах Рогатинського району. В час більшовицько-німецької війни емігрував спочатку до Німеччини,а потім до Канади, де й проживає сьогодні. _____________________________________________________________ Василь Наконечний _____________________________________________________________ Михайло Стецюк Стецюк Михайло Михайлович народився 4 квітня 1915 року в селі Підвиння. Початкову освіту одержав у Підвинській початковій школі. В 1940 році закінчив курси бухгалтерів при Рогатинській гімназії імені Володимира Великого. До 1944 року працював в торгівлі. В місті Рогатині відкрив свій магазин. У 1944 році пішов у дивізію СС - Галичина, яка на той час тільки формувалася. Приймав участь у боях під Бродами, де був захоплений в полон. Був спочатку в Австрії, згодом перевезений до Італії, де пробув 2 роки, а потім його переводять в Англію. Саме в Англії визволився із полону і залишився там проживати. Працював Михайло Михайлович на текстильній фабриці ( 1947 -1994 рр.) В 1994 році повернувся в Рогатин, де і проживав. Пан Стецюк вихований в націоналістичному дусі. Вніс пожертвування на розбудову Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого. В 2007 році помер, похований в с. Підвиння. _____________________________________________________________  Микола Єйна _____________________________________________________________ Ярослав Чолій Чолій Ярослав Олексійович народився у 1930р. в с.Черче. Батьки його користувалися повагою та авторитетом у односельців. Батько був вітом, мати брала участь у фестивалях, виставках, була головою "Союзу Українок". Своїх дітей батьки виховували у дусі патріотизму та безмежної любові до рідної землі. Одна з Ярославових однокласниць пригадує вірш , який малий Славко розповідав у школі: Українець я маленький, Українці батько й ненька І сестричка, й братик милий На Вкраїні народились. Нелегко родині було залишати рідну землю, але й залишатись вони не могли, бо знали, як радянська влада знущалася над тими, хто любив свій народ та Україну. Тож у 1944р. Олекса Чолій забрав дітей (Ярослава і Марту ) та дружину Ганну і поїхали спершу в Польщу, потім у Німеччину, а звідти вже до Канади. Батьки все робили для того, щоб діти отримали освіту. Ярослав та Марта вчились у школі, а пізніше Ярослав здобув вищу освіту, а Марта - середню. У Ярослава Чолія є два сини : Володимир - священик, а Євген -політик. Живуть вони в Монреалі. _____________________________________________________________ Віра Дратвінська Віра Дратвінська народилася 1919 року. Закінчила Рогатинську гімназію ім. Володимира Великого. В довоєнний час проживала в м. Рогатині по вул. Лесі Українки, 21. Воєнна завірюха зробила з пані Віри емігрантку, яка знайшла притулок і спокійне життя далеко від рідного Рогатина у Франції. Зараз проживає в Парижі. Як тільки впала залізна завіса, Віра одна з перших приїхала в Рогатин і завітала в стіни рідного закладу, її глибоко вразила бідність технічного оснащення навчальних кабінетів. І через деякий час пані Дратвінська відвідала Рогатинську гімназію вдруге з подарунком - 1000$ США для купівлі ксерокса та іншого необхідного обладнання. Частину цих коштів було зібрано у Франції під час українських вечорниць, Віра Дратвінська - голова Союзу Українок у Франції, з І967 року -керівник-диригент Українського хору Катедрального Храму Святого Володимира Великого в Парижі. _____________________________________________________________ Сім'я Бойкевич _____________________________________________________________ Сім'я Мелько Володимир Мелько народився 7.02.1913р. в Новосільцях, п. Бібрка. Середню освіту (8 класів) здобув у Рогатинській гімназії і закінчив матурою у філії Академічної Української Гімназії у Львові (1934р.). В 1936 р. закінчив однорічну Торговельну школу у Львові. Відбувши практику в Центробанку у Львові, перейшов на працю організатора дрібної ощадності в Рогатині, був ревізором кредитових кооперативів в окрузі Рогатина. У 1939р. працював бухгалтером в Окружному Союзі Кооператив, а в 1941р. став головним бухгалтером і членом дирекції ОСК. З 1943р. - викладач бізнесових предметів (торговельна математика, рахунковість) у місцевій Торговельній школі. На еміграції у Байройті, Баварії включився в культурно-освітну працю Таборівих товариств і вчив торговельно-рахункові предмети у середній торговельній школі. Переїхавши у 1949р. до Америки, перекваліфікувався на креслярі і працював у Філядельфії до виходу на пенсію в 1983р. З 1959р. - член комітету Рогатинців, а на II з'їзді Рогатинців (1984р.) обраний секретарем Центрального Комітету "Рогатинщина". Багато зусиль віддає систематизації матеріалів ІІ-томного збірника "Рогатинська земля". У просвітницькій роботі допомагає п. Володимиру дружина Анна, уродженка Рогатина, із родини Плеканів. Зараз родина Мельків живе у Філядельфії і працює у різних товариствах. _____________________________________________________________ Орися Бачинська Орися Колнблянтнер-Бачинська - внучка нашого директора гімназії Омеляна Бачинського. Народилася в Канаді, куди емігрували її батьки. Вийшла заміж за австрійця Петера Колнблянтнера, який представляв швейцарську фірму у різних країнах. Після відновлення гімназії почала переписуватись з директором. На запрошення дирекції в 1991 році відвідала гімназію, побувала в колишньому кабінеті дідуся. Після короткого відпочинку від'їхала в Київ. _____________________________________________________________ Рената Голод _____________________________________________________________ Мирослав та Ольга Тичківські _____________________________________________________________ Степан Покришка _____________________________________________________________ Надія Волос _____________________________________________________________ Отець Дмитро Бігун _____________________________________________________________ Родина Мединських _____________________________________________________________ Михайло Ромах _____________________________________________________________ Казимир Зажицький _____________________________________________________________ БАТЬКИ ДІТИ ЯКИХ НАВЧАЛИСЬ ТА НАВЧАЮТЬСЯ В ГІМНАЗІЇ назад |
