 Українська земля славиться своїми синами, особливо тими, які тілом і душею боролися за честь, гідність її і свободу. Серед видатних постатей і досі залишається мало відомий широкому загалові Михайло Миколайович Галущинський — громадсько-політичний та військовий діяч, один з організаторів Легіону Українських Січових Стрільців (його перший командант), просвітник і педагог, публіцист, професор Львівського таємного університету, невтомний борець за розвиток українського шкільництва, освіти, культури та літератури.
Михайло Галущинський народився у с. Звинячі Чортківського по¬віту на Тернопільщині у сім'ї священика. Початкову освіту здобув у сільській школі, відтак студіював на філософському факультеті Львівського (1898—1900) та Віденського (1900—1901) університетів. Уже в гімназійній період виявив неабиякий хист до організаторської праці: належав до "Студентської Громади", в студентські роки очолював товариства "Академічна Громада" (Львів) та "Січ" (Відень), був головним референтом на першому вічі у справах університетських. Закінчивши університет, М.Галущинський працював заступником учителя в українській академічній гімназії у Львові. З 1904 до 1909 р. вчителем у гімназії в Золочеві, де заслужив повагу й любов не лише учнів, а й широкої громадськості за діяльність на ниві національно-культурного відродження. Крім того, очолював Золочівську філію педагогічного товариства, яке під його керівництвом розгорнуло активну діяльність, спрямовану на піднесення національної свідомості мешканців повіту.
1909 р. Михайло Миколайович стає першим директором української приватної гімназії в Рогатині. Зумів підібрати чудовий колектив педагогів-однодумців, і в цьому закладалася причина його успіху. Тоді в Рогатинській гімназії працювали такі талановиті педагоги і патріоти України, як письменники Микола Угрин-Безгрішний і Антін Лотоцький, історик Іван Крип`якевич, політичний і військовий діяч Никифор Гірняк, брат директора Іван Галущинський, відомий згодом як публіцист і голова „Рідної школи", і багато інших. У гімназії активно діяла пластунська організація, якою опікувався Никифор Гірняк, що згодом став кошовим стрілецької „Пресової Кватири". Никифор Гірняк і Михайло Галущинський поставили собі за мету перетворити всі повітові організації „Січей" та „Соколів" у відділи, які б пройшли мілітарну підготовку за повною військовою програмою. Задум до кінця не вдався, бо розпочалася війна, але юнаки повіту, що незабаром зголосилися до легіону Українських Січових Стрільців, уже добре володіли військовими навиками. Покликали до війська як резервного старшину і Михайла Галущинського.
Спочатку він став комендантом Золочівського вокзалу, важливого стратегічного вузла, що зв`язував фронт із запіллям. Але незабаром його назначили командантом легіону УСС. Після того, як Січових Стрільців австрійські генерали відправили на фронт і виникла необхідність, щоб легіон очолив військовик, то Михайло Галущинський від`їхав до Відня і став референтом УСС при вищому командуванні австрійської армії. З великими труднощами зіткнувся М. Галущинський на початку вересня 1914 року під час організації військової формації. Даючи формальний дозвіл на створення Легіону УСС, австрійський уряд відмовив йому у правах, які повинно мати військове формування. 
Листопадові події 1918 р. застали Михайла Миколайовича у Льво¬ві, де залишився працювати і після відходу українського війська. У цей період він — активний учасник громадсько-політичного та культурно-освітнього життя краю, член культурно-просвітницьких товариств Галичини: працював у Науковому товаристві ім. Т.Шевченка, Педагогічному товаристві "Рідна школа", був головою Українського комітету допомоги політичним в'язням та інтернованим, професором Таємного українського університету у Львові.Розуміючи, які потенційні сили таїть товариство "Просвіта", Галущинський став одним з найактивніших організаторів його відродження. Упродовж 1923—1931 рр. очолював Товариство, розробив фундаментальну програму "Просвіти", за основу якої взяв кращі європейські взірці. її "Завдання ближчі" і "Перспектива" передбачали відродження передвоєнних філій і читалень, залучення нових членів товариства, відновлення діяльності бібліотек. Утім, просвітянська праця для М. Галушинського не була самоціллю. На його переконання, просвіта має об'єднувати всі розділені частини народу в одне духовне ціле, себто дбати про вироблення сильного почуття національної єдності. Значну увагу приділяв ліквідації неграмотності, організації гуртків для неписьменних. Неграмотність уважав страшним лихом. М.Галущинський багато зусиль доклав для того, щоб у Львові відкрився український університет. Оскільки це було неможливо в умовах польської окупації, став одним з організаторів таємного університету, був викладачем. Упродовж 1928—1930 рр.
М. Галущинський — посол від Українського національно-демократичного об'єднання, віце-президент польського сенату. Він відгукувався на всі новації у світовій педагогічній думці, обстоював потребу пріоритетності для українців національного виховання, метою якого має бути підготовка молоді до створення й розвитку Української держави. Спираючись на теоретичні засади й живу освітньо-виховну практику, М. Галущинський дійшов висновку, що для збереження української нації необхідні цілеспрямована робота з освіти й національного виховання народу, перебудова школи, активізація культурно-просвітницької діяльності. На його думку, школа має бути національною, а її пріоритетним завданням — патріотичне виховання, яке будується на рідному ґрунті. Національне виховання педагог розглядав як творення й безупинне "вдосконалення" нації, тобто як виховання для потреб нації, "щоби нарід заховав якнайсильніше і найпевніше свою національну окремішність... а добре поведена національна індивідуальність має вложити все, що є в ній найгарнішого, у загальнолюдську культуру". Ковтун Юлія,
учениця 7-А класу
|
